Тарас ШИХ: "Мері" - це своєрідний образ нашої мрії"

Останнім часом пісні гурту "Мері" все частіше лунають не лише з радіо та екранів телевізорів, а й із мобільних телефонів. "Меридіани", "Ромео", "Бандити" та інші твори завойовують усенародну любов. То як живеться учасникам гурту за такої популярності? Про це, а також про інші цікавинки із життя формації розпитував наш кореспондент гітариста, вокаліста та заодно і директора "Мері" Тараса Шиха.

"По-російськи співати не будемо"

- Чому ви вирішили наректи гурт іменем жінки? Як з'явилася ця назва?

- Знаєте, це відбулося цілком спонтанно. Ми з Віктором Винником, автором наших текстів, музики, а також бас-гітаристом та вокалістом, виступали без назви. Тобто спочатку це був такий собі гітарний дует. Але якось в тернопільській філармонії на фестивалі акустичної музики постало питання, як нас оголосити. Одна з наших пісень називається "Мері", тому вирішили й ми так назватися. Для нас Мері - це своєрідний образ нашої мрії.

- Кажуть, "як корабель назвеш, так він і попливе". Як в українському шоу-бізі "плавається" вашому гурту?

- Насправді позитивні зрушення останнім часом є - і це вже тішить. У нас з'явилися непогані кліпи, які активно ротувалися на музичних каналах. Щоправда, концертна діяльність не така плідна, як хотілося б. Це пов'язано з тим, що на ринку Західної України все-таки немає особливого попиту, більший - у центрі України та на сході. Тому комерційно вигідніше робити російськомовні проекти, а також орієнтовані на радянський менталітет. Коли ж музика відверто українська й тяжіє до європейських стандартів, то просуватися трішки важче. Не раз було, що ми анонсували новий уже повністю готовий альбом, але не могли видати його з однієї простої причини- потрібна хороша рекламна кампанія і підтримка. Ми ж ніяк не можемо досягнути певних умов у цій підтримці.

- Чи означає це, що ви плануєте рухатися в іншому напрямку? Можливо, "Мері" заспіває російською мовою?

- Впевнений, що по-російськи співати не будемо. Всюди є кон'юнктура. Вона є і в нас, але природна, адже маємо свій матеріал. Але доводиться "форматизуватися" під вимоги телебачення і радіостанцій. Тому шукаємо золоту середину. Це і мінус, і плюс, але такий в Україні шоу-бізнес.

- Тобто можна сподіватися якихось змін у гурті, спричинених цією "форматизацією"?

- У нас є пісні, завдяки яким ми відомі - наприклад "Меридіани", "Ромео". Вони форматні без будь-яких змін. Інколи хочеться роковіше заграти, але думаю, що ми будемо це "виплескувати" на наших концертах. В ефірі ж звучатимуть речі, які є у форматі, але написані не спеціально для цього, а справді від душі.

- Ваша музична активність у Львові зосереджувалася навколо клубу "Пікассо", на честь якого ви навіть написали пісню. У яких відносинах зараз перебуваєте з клубом і чому присвятили йому пісню?

- У "Пікассо" відбулися одні з перших наших виступів у Львові. Нам подобається аура клубу. Ми товаришуємо з його господарем. Впродовж певного часу я працював у цьому закладі арт-менеджером, тому вклав у нього якусь частинку себе. Напевно, тому він так нас "тримає". Думаю, в "Мері" буде ще не одна подія, пов'язана із "Пікассо".

"За перший гонорар купили гітару"

- За освітою ви - юрист. Чи плануєте заробляти на життя, працюючи у галузі права?

- Пишаюся, що я - юрист, що закінчив один із найкращих та найдавніших вузів в Україні (львівський Університет ім. І. Франка). В мене навіть були спроби викладацької діяльності - вів практичні заняття в університеті. Більше того, я юрист не лише за дипломом, а ще й десь усередині. Юриспруденція побудована на встановленні справедливості - а в мене у душі це є. Постійно доводиться використовувати здобуті знання в житті.

- Ви - один із організаторів святкування 750-річчя Львова. Чимало львів'ян були розчаровані, та ще й потім ходили чутки, що організатори добряче нажилися на святі...

- Після свята активно обговорювали те, що я (цитую) "купив новенький автомобіль Toyota RAV4". Це смішно. На жаль, журналісти часто популяризують ту чи іншу інформацію, не розуміючи, в чому суть. Якщо вже справді було так цікаво довідатися про моє авто, то можна було поцікавитися у державних органах, коли воно зареєстроване. І тоді журналісти довідалися б, що цьому автомобілю вже 5 літ - я купив його два роки тому "трирічним", це вже не нова машина. За такий термін авто "губить" більше половини вартості. А оскільки я є партнером компанії "Nemiroff" у Криму та Західній Україні, організовую певні проекти вже впродовж чотирьох років, то, думаю, можу, виконуючи такий обсяг роботи, дозволити собі їздити на 5-річному автомобілі.

Що ж до розчарування... На жаль, наші люди взагалі ще мало бачили. Тобто Україна тільки починає розвиватися, стає відкритою для нового. І коли виникає певна ситуація, то люди, хоч як це прикро, на перших порах не мають власної думки. До появи цього розчарування долучилася й преса, яка неправильно прокоментувала слова Герта Гоффа, який казав: "Я намагатимуся передати якийсь настрій, створити його в повітрі та в небі, намагатимуся подати образ Львова й оперного театру". Преса ж подала це в зовсім іншому плані - що оперу можна буде побачити в небі. Вибачте, але має ж бути якась адекватність при подачі інформації.

- Можете пригадати, скільки вам заплатили за перший виступ і на що витратили ці гроші?

- Першу грошову винагороду нам дали в тернопільській філармоній. Не пам'ятаю, скільки, але пригадую, що за ці гроші ми купили бас-гітару для нашого гітариста.

- Ви вже "заплуталися в чиїхось меридіанах"?

- Ну, це особисте... Звісно, що "заплутувався", є зараз певні стосунки. Скажу так: коли у нас буде якась офіційна церемонія, ми всіх обов'язково повідомимо.

- Любов урятує світ?

- Безсумнівно! Більше того, Бог - це любов. Без любові, у глобальному значенні цього слова, нічого не було б. Просто предмети і тіла, людиною ніщо б не рухало. Любов буває різною - до грошей, жінок, до чогось прекрасного... У кожного своя любов, але саме вона керує світом.